ЗМАГАННЯ

Як сік стікає вздовж руки,
Забарвлюючи рот і комір,
Промовилося «навпаки» –
Гранатове на смак і колір.

Так обгортали в марлю плід,
Стискаючи що було сили,
Мов скроні від напливу бід,
Яких ще не оголосили.

Йшов третій рік. Спливав, як сон –
Дитячий, начебто, невинний.
Спливали труни повз колон,
Час повз – важкий, повільний, плинний.

А восені поміж дерев
Оті «фонтани голубиє»...
Не уві сні – оркестрів рев
Та матерів похмурі хвилі.

А ми зростали. Навпаки.
Мені подобалося слово,
Що крапало, мов сік терпкий,
Та вартувало сенсу свого.

Фанфари били навкруги
Фонтанами. Все червоніло
В очах чорнявого кульги,
Що на візку летів зі схилу.

«Наздогоню!» А братик біг,
Опереджаючи візочок.
І дивно було чути сміх
Обох – басистий та дзвіночок.

І марля – чиста і тонка,
Вже не забруднена червоним,
На тлі веселого візка –
Коротким і тупим прокльоном.

- Все навпаки, – хтось підказав. -
Усе не те, чим видається.
А гасла на чужих сльозах –
Не вір їм. Пильне тільки серце.

Воно теж б’ється. Навпаки
Мерцям, що їм землі замало.
Зло рве нам серце на шматки –
Та волю битись не зламало.

1982-2024