yelena_z_11

Двадцять перше сторіччя поставило перед людством виклик скорочених текстів. На першій погляд, це здається примітивізацією думки, але насправді це є мистетством найвищої складности. Ми переконалися у тісній взаємодії думок та почуттів, думки та настрію. Війна прискорює це розуміння. Людське мислення – бурхливе та вибухливе за своєю природою. Длина тексту виявляє лише потужність цього вибуху. Найдлинішій, мабуть, це «Великий вибух», що засновав наш світ. Він лунає й досі. Так, вибух цієї світотворчої думки набагато длинішій за вибухи руйнації. Життя переможе смерть. А поки - захоплюємось величчю та щирістю людського духу, примірник яких завдає нам сьогодні Україна. Коли дивишся на Українців, таке враження, що часу на розмови та інтеллектуальні вправи в них більш ніж достатньо, незважаючи на обставини. Ніби вони налаштовані жити вічно. Такий спосіб життя – моя мрія з дитинства. Повільність – обожнюю це слово і це явище. Людина повільна є вільною. І ця повільність може бути стримкою – шляхетна повільність орла та лева. Повільність води. Повільність рухів танцюриста, сапера. Повільність наступу ранку. Повільність наступу – на ворогів життя й думки, повільність звільнення наших міст і людей. Налагодження ліній зв’язку, відбудування доріг та будинків. І вічна повільність пам’яти про загиблих та захисників України. Повільної, бо це надовго. Назавжди. Або, як інші кажуть, назавше. В Україні – і в України – завжди/завше є план Б.

Зоряна була емгігранткою із Західної України – єдина у пестрій групі студентів Трумен-коледжу, що вивчали англійську мову, з ким я, меньш ніж рік після переїзду до США, могла наприкінці поспілкуватися російською. Зоряна тоді захоплювалася науковим подвигом доктора Андрізен – вченоі, яка на власному прикладі дослідила та описала симптоми загадковоі хвороби – маніякально-депресивного психозу. Група одержала завдання зробити доклад на будь-яку тему з вживанням кількох джерел. Ми з Зоряною умовилися працювати удвох по книзі Андрізен.

«Кожного дня в світі гине до міліарду зелених листів, і ти не робиш нічого щоб врятувати їх», - так пригадувала Андрізен своє маніякальне марення. Чому вона вважає це маренням я зрозуміти не могла. Навпаки: до власної екзістенціальної кризи приєдналося почуття спільної з Андрізен вини за рослинний апокаліпс. Я мало не втратила розум. З одного боку, це трапилося під впливом ідей, опанованих у дитинстві: напівхипуючи батьки; «закон зеленого листа» в піонерському таборі – виключення з решти «законів» які взагалі не укладалися в голові. З іншого, життя осипалося, як листя або ланки ланцюгу, що колись поєднував мене з минулим, надійно й міцно охоплював моє «я»: звички, цінності, стереотипи, родинні з’язки більш не існували у попередньому вигляді. То була воля, але не «я» була вільною; безналежність заміст очікуваної незалежності.

«Я» втратило форму; Зоряна завжди була «у формі». Висока, струнка, відмінно вихована, приваблива дівчина, вона міркувала як найкраще скористатися своєю зовнішністю та володінням трьома або чотирма мовами. «Мысль о стюардессе!» - якось промовила з невинним, чарівним кокетством і, напевне, виконала мрію. Після курсу ми більш не зустрічалися: телефони та адреси змінювалися із швидкістю світла; Інтернет з’явився на рік пізніше.

...Бути собою найлегше за все в контексті катастроф. Коли загинуло все листя, втрачені всі надії, нема рації в розпачу. Залишається стовбур – колекція колець, що їх подарувало життя. Найлегше за все бути собою на іншої – а тепер ще й на іншоземної - мові. Вона проваджує необхідний захист: срібний серпанок, вологу димку, в яку одягається по-дитячому слабка думка, що нікого й нічого в світі не може врятувати. Нікого, крім тих, кого любиш. Нічого, крім самої себе; крім іраціонального, але наполегливого бажання існувати у мові, у декількох мовах одразу. Якщоб нова, незнайома, непевна слабка істота – немовля душі – сподівалася продовжити крізь жах, жаль і нісенітницю щось таке, чому не можна знайти перекладу і тому - не можна втрачати.

Цій текст написано частково за допомогою електронних словників. Перепрошую читача за можливі помилки.

Mira! (Miracle)
Диви но! (Диво)
Любуйся! (Любовь)
Speculate! (Spectacle)
Subjects meet verbs
And verbs make objects

Один ковбой в ненастный день пустился браво в путь,
У выступа скалы остановился отдохнуть.
И вдруг, взрыхляя тучи над бедной головой,
Бежит коровье стадо – глаза кипят смолой.

Он чует гарь палёных шкур - и стук стальных копыт,
И жар ноздрей; рога коров блестят, как антрацит.
И дрожь прошла по небу и отдалась внизу...
За стадом скачут с гиканьем всадники в грозу.

Йиппи-ай-оооооо! Йиппи-ай-эээээй!
...Всадники в грозу.

Бледны, как пепел, пелена заволокла глаза,
Рубахи взмокли; но вперёд всё гонит их гроза.
И наш ковбой помчался грозе наперерез
На помощь бедолагам по рытвинам небес.

Нагнал, но самый бледный вдруг его окликнул: «Брат!
Очнись, пока не поздно, повороти назад.
Мы за грехи навечно скакать осуждены
В бескрайнем поднебесье за стадом Сатаны».

Йиппи-ай-оооооо! Йиппи-ай-эээээй!
...Всадники в грозу.

"Эх, жизнь-карамеля..." :)

UNCOMMON COURTESY
The uncommon courtesy
Formerly known as ‘chivalry’
Has given up ghost
For many objective reasons;
It made room for newer concepts.

It was just a common courtesy.

НЕОБЫКНОВЕННАЯ ВЕЖЛИВОСТЬ
Необыкновенная вежливость,
Ранее известная как рыцарство,
Отошла в прошлое по объективным причинам;
Уступила место новым понятиям.

Это была обыкновенная вежливость.

ИМ ПО КАНАДЦУ! (Студентка имела в виду "они канадцы".)

холодает -
( Read more... )

Свежий перл от студента-первокурсника: жители Соединённых Штатов, оказывается, не американцы, а "соединенцы". ( Read more... )