(no subject)
Jun. 29th, 2024 07:04 amХоч мені пробачили вже люди
Безліч неабияких образ,
Я втрачаю час: триває лютий
Попри травень. Ось і червень згас.
Почорніла – та не тане крига,
В небі крук, а геть окремо – крик.
І вагою набрякає книга
На землі, з якої автор зник.
Є любов або нема любови –
Мабуть є, окремо десь жиє.
Я дарма ловлю її на слові,
Бо й сама не стримала своє.
Нагадай мені, що це не привід
Згаснути за власного життя
Та перетворитися на привид,
Пристрасть перевести на сміття.
Павутиння лине до обличчя,
Золота повітрю личить мить.
Я люблю, коли з повітря кличе
Та, що нині – чистая блакить.
Ще за нею тут сумують кішки,
Срібне листя тягнеться до хмар,
Павутиння ледве-ледве – трішки –
Дім її тримає за димар.
Марення – ні димаря, ні дому.
Тільки чутно, ніжная блакить, –
Ти десь поруч. Дякую на тому,
Що страхуєш посеред страхіть.
6.29.24
Безліч неабияких образ,
Я втрачаю час: триває лютий
Попри травень. Ось і червень згас.
Почорніла – та не тане крига,
В небі крук, а геть окремо – крик.
І вагою набрякає книга
На землі, з якої автор зник.
Є любов або нема любови –
Мабуть є, окремо десь жиє.
Я дарма ловлю її на слові,
Бо й сама не стримала своє.
Нагадай мені, що це не привід
Згаснути за власного життя
Та перетворитися на привид,
Пристрасть перевести на сміття.
Павутиння лине до обличчя,
Золота повітрю личить мить.
Я люблю, коли з повітря кличе
Та, що нині – чистая блакить.
Ще за нею тут сумують кішки,
Срібне листя тягнеться до хмар,
Павутиння ледве-ледве – трішки –
Дім її тримає за димар.
Марення – ні димаря, ні дому.
Тільки чутно, ніжная блакить, –
Ти десь поруч. Дякую на тому,
Що страхуєш посеред страхіть.
6.29.24