yelena_z_11

Коли закінчилася війна, N.N. здавалося, що відтепер все буде – тільки – добре.

Так воно й було, аж поки не стало ні. Бо Сталін ще не помер. Але вона про те тимчасово забула.

Бо коли тобі 22, і війна закінчилася вже п’ять років як (а ти й не знала її причини, бо тоді ще була дитиною), і Голодомор ніби позаду (а ти й не усвідомила, що, крім війни, ще пережила Голодомор, просто до кінця життя збиратимеш мило, сіль і сірники – так, на випадок – і готуватимешь все з шаленою кількістю олії), і в тебе є вірний чоловік після того, як перший зрадив (тож і не став їм), і є дитина, і улюблена робота, й два порцелянових слоники, й закінчилася війна – то здається, що відтепер все буде – тільки – добре.

Так воно й було, аж поки не стало ні, але добро лишалося всередині й випромінювалося назовні без усиль, і відбивалося від тих, на кого випромінювалося, схрещувалося й поширювалося. Натомість – Сталін ще не помер. І навіть коли він помре, і навіть коли N.N. (а це буде геть не скоро) перетвориться на блакитну хвилю й розтане в повітрі – тільки тоді, та й не одразу ж – виявиться, що не все було добре навіть коли було.

Але якби нічого не було добре, ми б і не згадували тепер про N.N.

Отже, «у ворота гостиниці губернського міста NN в'їхала досить гарна ресорна невелика бричка»...

10 серпня 2023
<Далі буде>