yelena_z_11

Столиця поїздами й антенами ніч намацує.
Не егіда Атени, а брудна фіранка в готелі
тепер мені бринить, Гекторе, і мені добре. Це є
мій день.
Кажеш, що пошиєш мені з каменюк шинелю,
називаеш то лялею в льоконах, то моржем-самцем,
женокрадом, жеребцем, кнуром , кльовном
у душних
спальнях.

Хай буде так. Але йди геть. Хвалися над трупом.
Сам цей
світ кори. Кричи собі пеани. А мені дай спокій.
Прокльони, Патроклоси
Ахіллеси з залізним серцем,
коні, колісниці, божевільні бóги, ікло піки:
цей маніякальний калейдоскоп – геройство?
Сплив сперми
у бронзу оргазмом убивств
чи в скорчені жахом піхви
рабинь – мужність? Ти вже старий. Мариш
гаслами
стертими .
А мій телесний спис вібрує днетворчою раною
моєї коханої і безсиліє в мислях смерти.

Я ще піду в призначення синьовинового ранку,
щоб убити робота смерти з усесвітом на щиті,
і теж трупожерним круком
над тілом скульптурним крикну.

А тепер дай мені спокій.
Дай заснути в теплім житті.

около 1980
(В кн. Б. Рубчак "Крило Iкарове" - Київ, 1991)