РАНОК БЕЗ РАН (2)

***
Сумую за часом, коли з-під коріння
Жучок виринав, шерехтіла трава,
Й здавалося, тиша стрункого проміння
Триватиме завше, як нині трива.
За часом, коли відчуваєш присутність
Довкілля, що не потребує розмов,
І спогади тануть, і хмари несуть їх,
Деінде дощем проливаючи знов.
Коли не потрібно торкання чи слова,
Чи мапи, щоб знати: всі зараз і тут.
Аж раптом – «знай наших!» – розриви, розломи
Та вирви... Коли ще вони заростуть.

16 квітня 2025

***
Нехай стане тихо. Та тихо не так,
Як там, у мовчазному краї.
Так тихо, щоб чутно, як ранішній птах
На тонкому промені грає.
Так тихо, щоб чутно, як росте трава,
Як рани загоює подих.
Щоб чути жаданії врешті слова
Та кроки – так ледве – по водах.

5 квітня 2022