ВІРМЕНСЬКИЙ МАНДРІВНИК

Я не дуже знаю, де живу
(Чи переживаю déjà vu?)
Ледь згадаю – спогад все одно
Розчиняється – немов вікно.

Ще не час, і теж – уже не час.
У повітрі, ніби птах, застиг
Розум – вкотре сполохнув і згас
У юзі між мертвих і живих.

За межею зустрічей і втрат
Раптом – подарунок (чи коан?)
З-за кордону: крихітний гранат,
Плід, не важчий за вірменський драм.

Теплий, наче щойно з ніжних рук
Дітлахів, що бавилися ним,
Цей сухий дивакуватий фрукт
І не знає власної ціни.